Half-Life

Кулаки, зуби, гранатомети – кожен бореться зі злом, як може. Але справжні інтелігенти завжди мають під рукою газетку, у яку загорнуто ломик. Ґордон Фрімен – інтелігент без комплексів. Тому ломик носить навіть без газетки і вміє ним проломлювати черепи, трощити ящики і прокладати собі дорогу до свободи. Та не одними Фріменом і ломиком славетна гра Half-Life, одна з кращих у ґейміндустрії.

Про мовчазність Ґордона Фрімена складають легенди і пишуть оповідання. Його ніхто ніколи не бачив але усі знають, як він виглядає. Коротка стрижка, борідка, окуляри (справжні, з діоптріями), помаранчевий захисний костюм, ломик у руці і загадковий погляд, який наче промовляє: «А якого кольору твої мізик?». Цей персонаж чи не найкращий із коли небудь створених, адже зберігаючи власне ім’я, подробиці біографії він дозволяє ґеймерові повністю асоціювати себе з героєм і зануритися у атмосферу гри.

І знову нас атакують прибульці...

За сюжетом ми – вчений фізик Ґордон Фрімен, який стає учасником несподіваних перипетій і доволі спритно навчається користуватися здоровенним арсеналом зброї, демонструючи непересічну схильність до виживання за будь-яких обставин. Спочатку відбувається експеримент із запуску таємничого реактора, стається збій, катастрофа, ми помічаємо, що потрапили у якийсь інший світ, заселений дивними істотами, а за мить повертаємося у світ напівзруйнованого комерційного наукового компелкса Black Mesa, який працює на військових. Надалі наша історія про постійний рух до виходу, про пошук дороги до порятунку із цього божевілля, про мандрівку із мільйоном перешкод. Протягом цієї мандрівки ми доволі багато дізнаємося про комплекс, у якому працював наш протагоніст. І висновки наші будуть невтішні.

З усіх боків на нас нападають дивні істоти, прибульці із паралельного світу. Мізерні рештки персоналу станції намагаються тримати оборону та згодом у комплекс вриваються військові із наказом знищити усіх свідків того, що сталося. Таємничий чоловік у сірому костюмі з кейсом у руці постійно втікатиме від нас, ховаючись за рогом і згодом колишні вороги виявляться простими жертвами загадкової сили. Складні бої із босами, які займають не менше години змусять понервуватися найстійкішого ґеймера.

Так, сюжет доволі банальний, однак у Half-Life форма суттєво переважує зміст. У цьому шутері від першої особи вперше було використано прийом, коли сюжет подається не текстом і не прорендериними роликами, а зрежисованими подіями у процесі гри. Такими собі інтерактивними кат-сценами. Персонажі розмовляли з нами, коли ми проходили попри них, події в кадрі рідко обмежували наш рух, ми могли дивитися ролик, а могли відвернутися і продовжувати шукати вихід, кнопку, важіль, розстрілювати ворогів. Такий прийом подачі сюжету – ще одна особливість, завдяки якій гра має статус культової.

Здохніть, поторочі, я вас не боюсь!

Half-Life пропонує багату палітру воріженьок. Усе починається із гедкраба – дрібної тварюки, схожої на хлібину з ногами, яка бігає по підлозі і може застрибнути на людину, після чого людина перетвориться на крабоголового – своєрідного зомбі, який прагнутиме вбити Фрімена. Є тут песикоподібні одноокі симпатюльки, які вміють лупити по нас телекінетичним полем, величенькі ящірки, які плюються кислотою, горилоподібні кіборґи, із вбудованим гранатометом, людиноподібні прибульці, які валять нас блискавками, людські військові у різних одностроях, кілька видів босів, гелікоптери... Нудьгувати не доведеться.

Окрім ворогів у грі також присутні союзники. У комплексі врятувалися кілька вчених і охоронців Чорної Меси. Їх можна покликати за собою. Вчені допоможуть відкрити двері на замку, який розпізнає сітківку ока, а охоронці підтримають вогневою міццю у скрутну хвилину. Це також прогресивне нововведення на час, коли вийшла гра.

Для боротьби із нечистю і ворожо налаштованими співплемінниками передбачено чималенький арсенал. Згаданий вже ломик, два види пістолетів, дробовик, автомат, гранатомет, арбалет і кілька видів інопланетної зброї. Цікаво, що зброї настільки багато, що протягом гри деякими видами можна не скористатися взагалі. Це дозволяє нам щоразу по-новому проходити Half-Life.

Я не заблукав, просто забув, як звідси вийти...

У грі часто може виникнути відчуття, наче ми проґавили якийсь поворот і пішли іншим шляхом. Через це здається, що у ґеймера є свобода вибору шляху і дії. Насправді – це ілюзія. За іншим поворотом нас неодмінно чекає глухий кут і увесь наш вибір – це торування прокладеним дизайнерами рівнів шляхом. Але нас не засмучує лінійність цього жвавого шутера, адже події змінюються з неймовірною швидкістю і у цьому місиві ексцесів важко зважати на обмеження у свободі руху. Залишається лише один вибір – вижити, і його обирають усі, хто прагнуть дізнатися, хто ж у всьому винен і для чого усе це.

Протягом гри ми окрім різноманітних рівнів комплекса Black Mesa побуваємо також у паралельному світі, у якому літають острови і пасуться в просторі велетенські скати. Бігати, стрибати, лазити доведеться чимало і місця для цього передбачено вдосталь. Насправді дизайн локацій – змусить надовго запам’ятати проходження цієї гри.

Я бачив це і розум мій потьмарився...

У грі використовується оригінальний графічний рушій, на якому пізніше було створено шедевр мережевих баталій Counter Strike 1.6. І картинка доволі кострубата за сучасними мірками. Ніщо її не виправдовує і не прикрашає, просто спливло надто багато часу. Проте, коли вжився у роль і засмакував нищівну потугу ломика, робиться байдуже, як це виглядає, бо для тебе світ Half-Life стає абсолютно реальним.

Звуки, створені і записані спеціально для цієї гри використовуються і досі у інших проектах Valve. Музика гри приємно гармоніює із подієвою сракою, яка безупину насувається, місцями треки нагнітають атмосферу загадковості фантастики 80-х років минулого століття, часом спонукають до таваринної люті хардкором 90-х, а іноді чути тільки гуркіт потвори за дверима. Усе це лякає, бентежить, надихає вкотре встромити ломик у м’яку плоть потвори і визволити її із нашого світу.

Мої руки відпочивали, коли вистигав перегрітий скоростріл...

Ґеймплей Half-Life цілком звичайний для екшн-шутера від першої особи. Особливих нововведень не спостерігаємо. Звичайні перемикання зброї циферками з клавіатури, звичайне пересування у просторі. Також у грі повно важелів, кнопок, вентилів, які необхідно натиснути, покрутити, перемкнути, щоб відбулася якась дія для подальшого просування сюжетом. Справжньою цікавинкою гри можна вважати можливість пересувати предмети оточення і використовувати їх для потрапляння у якісь пиховані діри. Неможливо сказати, що проходження гри одноманітне, хоч засобів для взаємодії зі світом надто мало. Той бідний набір, який маємо, дизайнери рівнів вплели у проходження таким чином, що нас постійно чекають якісь нові випробування та способи вирішення проблем.

Отак завжди

Одним суттєвим мінусом гри є її невиправдана довготривалість. Понад десять розділів, на проходження кожного з яких спершу потрібно 1,5-2 години. За сучасними мірками це надто клопітно, зважаючи на те, що місцями у грі не відбувається нічого вагомого і цікавого. Зрештою, десять років тому люди мали значно більше часу і могли собі дозволити пограти у шутер більше десяти годин. Сьогодні Half-Life люб’язно чекає на справжніх поціновувачів олдскулу і драйвового ґеймплею. Рекомендуємо пройти усім, хто прагне називатися досвідченим ґеймером.

Автор: Олекса snovyda Мельник