Grim Fandango

День мертвих

Чи існує життя після смерті? Це важливе запитання, гадаю, хоча б раз в житті задавав собі кожний. Воно й зрозуміло – всі ж колись будемо ТАМ, але наскільки загробне життя буде збігатися з нашими уявленнями про нього залишається лиш гадати.

До смерті в кожної культури і нації є своє особливе ставлення. Ось у мексиканців, наприклад, є відповідне свято – День мертвих (El Dia de los Muertos), що святкується 1-го та 2-го листопада. В цей день мексиканці вшановують померлих, будують вівтарі на їх честь, влаштовують паради в масках скелетів і так далі і тому подібне. Коротше, для українців, які в цей час святкують День усіх святих, це виглядає як суцільне божевілля. Але, тим не менше, День мертвих – досить-таки оригінальне і незвичайне свято, корені якого ідуть ще з ацтекської культури. Саме воно надихнуло відому компанію «Lucas Arts» на створення комп’ютерної гри «за мотивами». І хто б міг подумати, що на світ з’явиться весела історія про мерців, яка ще й набуде культового статусу.

Під керівництвом Джорджа Лукаса

В принципі, ніхто інший, крім «Lucas Arts», мабуть, і не створив би гри з настільки незвичним сетінґом.

«Lucas Arts» була заснована у 1982 році як підрозділ кінокомпанії «Lucasfilm», керівником якої є усім відомий Джордж Лукас, режисер «Зоряних воєн». Тривалий час компанія була ведучим розробником комп’ютерних ігор у жанрі «квест» (чи «адвенчура», кому як краще). Талановиті «лукасівці» розробили такі культові серії ігор як «Monkey Island», «Sam & Max», ігри «Full Throttle», «LOOM» та багато інших. Та в кінці минулого тисячоліття створення квестів стало невигідним для компанії. Зараз «Lucas Arts» займається в основному розробкою бойовиків, переважно, за мотивами «Зоряних воєн». А співробітників, які розробляли квести, жорстокий дядько Лукас відправив на власні хліби. Якщо хто чув про компанії «Telltale Games» чи «Autumn Moon Entertainment» – знайте, що там працюють колишні «лукасартівці», роботи їх були «золотою ерою квестів», до якої належить і «Grim Fandango».

Земля Мертвих

«Grim Fandango» (в перекладі – «Похмуре фанданго», це танець такий) розповідає про події у загробному світі, так званій Землі Мертвих. Зовні цей світ схожий на наш, от тільки в нього є свої особливості. Наприклад, люди, точніше, душі людей виглядають, як скелети. Характерно, що усі душі – мексиканської національності. Земля Мертвих не є ні пеклом, ні раєм, а своєрідним «буфером» – кожний, хто потрапляє сюди, за винятком так званих «демонів», які тут теж вештаються, має чітку мету: дістатися Дев’ятого світу, місця вічного спочинку душ. Правда, в залежності від вчинків, які людина здійснювала за життя, визначається і яким буде шлях до мети. Якщо людина робила хороші вчинки, їй дається можливість дістатися до Дев’ятого світу на шикарному поїзді, пароплаві чи автомобілі. Якщо ж людина вела себе нечемно, то доведеться топати на своїх двох. А це небезпечно – шлях сповнений небезпек, а в Землі Мертвих теж можна померти, тільки тепер уже остаточно, безповоротно і на віки вічні.

Навіть на тому світі можна померти. Ефект досить оригінальний - весь покриваєшся квітами

За «розподілом» святих і грішників слідкує «Департамент душ», організація, куди приводять новопомерлих так звані «туристичні агенти», одягнені як належить: чорний плащ з каптуром і коса в руці, за допомогою якої вони звільняють душі з тіла при кожному заїзді в світ живих. Звичайно, не всі поспішають до Дев’ятого світу – дехто залишається в Землі Мертвих і починає там нове життя – наприклад, відкриває власний бізнес (і таке, виявляється, на тому світі можна). От тільки зовсім не цього хоче головний герой, «туристичний агент» Менуель (Мені) Калавера.

Мені Калавера у робочому костюмі

Невідомо, ким був Мені за життя і які гріхи вчинив, але точно відомо одне: вони були настільки тяжкими, що чувака навіть не пустили самостійно добиратись до Дев’ятого світу, а влаштували на роботу в Департамент – відробляти прогрішення. Чим більше святих Мені переправить до «Дев’ятки», тим краще – швидше з’явиться можливість злиняти з Землі Мертвих. Справи, одначе, йдуть не так, як того хотілось: робота фігова, керівництво регулярно капає на мозок, а нещасному Менні дістаються одні грішники. З таким послужним списком, чоловікові, якому хочеться в рай, як голому в лазню, годі думати про подальшу роботу, не те що добиратись до мети.

Тож Мені вирішує схитрувати і поза чергою знайти святого для переправлення. Ця витівка знайомить його з дівчиною на ім’я Мерседес (Мече) Коломар, яка за життя на громадських засадах працювала в благодійних організаціях, а також відкриває перед очима героя жахливу правду: Департамент Душ повністю корумпований і, фактично, перебуває під владою місцевого кримінального авторитета Гектора ЛеМанса, який краде призначені для святих квитки на швидкий транспорт до Дев’ятого Світу і перепродає їх багатим та зацікавленим особам (і тут теж корупція). Мені вирішує піти проти керівництва і приєднатися до підпільної повстанської організації, щоб покарати злочинців, а заодно врятувати Мерседес, якій тепер загрожує небезпека і яка йому тепер явно небайдужа…

Так починаються чотири віртуальні роки незабутніх пригод…

Мені і Мече. Мабуть, Менуель думає, як краще зізнатися їй про свої почуття

Нуар у потойбіччі

Незважаючи на тематику, атмосфера гри витримана не стільки в містичному стилі, скільки в стилі пригодницького кримінального нуар-фільму. Нуар тут присутній у всьому: у характеристиці персонажів, у кольорах картинки, у музиці… Звичайно, дана стилістика присутня тут не всюди: як-не-як гра, у більшості, - гумористичний стьоб і пародія, а не серйозна драма.

У місті Ель-Мароу повним ходом іде святкування Дня Мертвих

Як вже згадувалось, потойбічний світ, в якому розгортаються події, дуже схожий на людський. Разом з головними героями, гравець побуває у місті Ель-Мароу (в перекладі – «кістяний мозок»), схожому на американські мегаполіси 30-40-х років; у портовому місті Рубакава з його рестораном «Синя домовина», поблукає по кам’яних лісах, поплаває по морях, походить по морському дну, відвідає край світу… І все заради того, щоб побачити незабутню зворушливу кінцівку.

Портове місто Рубакава. Мальовниче, чи не так?

Мерці і демони

Ветерани комп’ютерних ігор, мабуть, знають, що в іграх від «Lucas Arts» проробці персонажів приділяють багато уваги. «Grim Fandango» – не виняток.
Особливо у розробників вдався головний герой, Мені Калавера. Незважаючи на невеликий зріст, через який Мені при зустрічі з клієнтами носить ходулі, які не видно під плащем, Калавера вийшов до біса харизматичним типажем, хитрим, винахідливим, цілеспрямованим і дуже підприємницьким (йому потрібно лише рік, щоб з прибиральника в забитому барі стати його власником, а сам бар зробити одним з найшикарніших у місті; або зі звичайного корабельного підмітали дослужитися до капітана).

Не менш позитивні враження залишає і помаранчевий демон-велетень Ґлотіс, автомеханік і любитель гонок, а також незмінний супутник Мені в далекій подорожі.

Праворуч - Ґлотіс. Незважаючи на розміри і страшнуватий вигляд, добрішого демона годі собі уявити

Запам’ятовується і керівник антикорупційно-революційної організації «Альянс втрачених душ» Сальвадор Лімонес з його коронною фразою «Viva la revolution», і Мерседес, в яку закоханий Мені (не питайте, як у тому світі відбуваються любовні ігри), і головні негідники, мафіозі Ґектор ЛеМанс та його посіпака Доміно Герлі, і десятки інших персонажів, які мають свої неповторні характери і описання яких гідне окремої книги.

GrimE

Сучасні гравці задають не менш цікаве запитання: «А як там в древньої гри справи з графікою? Невже знову жахливо?». Відповідь: ні. Як не дивно, але гра й досі не втратила своєї чарівності. Спеціально для гри «Lucas Arts» розробили новий рушій «GrimE», де на тлі намальованих задників бігають тривимірні персонажі. Дана технологія стала праобразом для більшості сучасних квестів, включаючи тривимірні.

Партизани!!!

Картинка в грі виглядає просто чудово: прекрасні інтер’єри будинків, офісів та ресторанів, неповторні пейзажі міст, морських берегів так і не змогли як слід «постаріти». Тут треба особливо похвалити дизайнерів: вони вклали весь талант у те, щоб ігровий світ вийшов максимально насиченим і різноманітним. Навіть, якісні тіні у грі є – виглядають красиво.

Край світу очима розробників

Кольорова гама у грі досить різноманітна, але розробники навмисно використали дещо похмурі тони – згадувана стилістика нуару зобов’язує.

Ресторан «Синя домовина». Гм, престижний заклад

У графічному виконанні по-справжньому «постаріли» хіба що моделі персонажів: «кути» і «квадрати» вже ніяк не приховаєш. Одначе персонажі більше схожі на мультяшних, тому це можна пробачити.

Ну, а неперевершені ігрові ролики зрежисовані у кращих традиціях першокласних квестів. Тут у персонажів можна навіть побачити міміку, хоча, здавалося, яка може бути міміка в скелетів?

Іспанський акцент і ґанґстерська мелодика

Найтепліших слів заслуговує звук. По-перше, озвучка в «Grim Fandango» гідна усяких похвал: актори зіграли відмінно. Допомагає цьому і особлива вимова: персонажі балакають англійською з додаванням іспанських слів і відповідного мексиканського акценту, що створює неповторний колорит. Так що грати в гру бажано в оригінальній озвучці, інакше можна втратити левову частку задоволення.

Азартні ігри - невід'ємна атрибутика нуару

Музика у грі затягує не менше – тут і там звучать джазові саксофонні мелодії в стилі ґанґстерських фільмів, а також народні мексиканські мотивчики. Звичайно, присутні й композиції в інших стилях, які затягують не менше. Коротше, композитор Пітер МакКонел заслуговує аплодисментів стоячи, а створений ним саундтрек хочеться зберегти на комп’ютері.

4 роки пригод

Ну, а в плані ігрового процесу «Grim Fandango» працює на традиційній основі: шукаємо предмети, застосовуємо їх де потрібно, слухаємо (і читаємо) прекрасно прописані діалоги і вирішуємо логічні, але іноді досить непрості квести. Події гри розгортаються протягом чотирьох років, але обов’язково – в День мертвих.

Здавалося б, немає нічого особливого. Але ні, тут є свій прикол – керування. На відмінну від традиційних квестів, де гравець керує лише мишкою, використовуючи правило «наведи-і-клацни», в «Grim Fandango» керування здійснюється за допомогою клавіатури. Таке нововведення може сподобатись не всім, але звинуватити авторів у тому, що вони не проявили оригінальності у свій час – ніяк не можна. Калавера бігає по ігровому світу за наказом стрілочок вгору/вниз/вправо/вліво, а при наближенні до «активної» точки, яку можна було б узяти (чи просто прокоментувати), Мені повертає голову в бік обраного предмета. Шкода, що розробники ще тоді не зробили появу на екрані відповідних написів при наближенні до «активних» точок, оскільки це значно ускладнює проходження. Дана недоробка була виправлена в наступній грі на рушії «GrimE» - «Escape from Monkey Island».

На морському дні...

Але логічність головоломок і незабутній гумор, який усюди супроводжує головного героя та інших персонажів, навряд чи змусить гравців звертати увагу на такі дрібниці. Чого тільки варта пісня водолаза Чепіто «This little light of mine»!

Померти головний герой, на щастя, не може, хоча по ходу гри справи дійдуть і до стрілянини.

Пропозиція, від якої неможливо відмовитись

Про проблеми з оптимізацією

На жаль, гра не обійшлась без прикрих помилок у плані оптимізації. Свого часу вона запускалась не на всіх системах, а в наш час можливі такі проблеми як: зависання, незрозуміле відключення звуку, дефекти в графіці, на зразок зникнення частин тіла персонажа, унікальний шанс «застрягнути» при проходженні (в залежності від комп’ютера) і таке інше. Можливо, ці, а, можливо, й інші недоробки стали причиною того, що гра не виправдала фінансових очікувань.

Потанцюємо?

Однак, «Grim Fandango» стала визначною грою, отримала чимало престижних премій, культовий статус і купу шанувальників по всьому світу. Останні живуть надією колись побачити продовження легендарної гри. Тільки ось навіщо цій історії продовження? «Grim Fandango» – повноцінна, самобутня, шедевральна гра. В неї варто зіграти усім шанувальникам квестів. Давайте потанцюємо «похмуре фанданґо»!

P. S. «Grim Fandango» опинилась у списку ігор, які самовіддані волонтери переклали українською мовою. І хоча рівень якості локалізації міг би бути краще (в текстах тут і там проскакують то граматичні помилки, то слова російською), за пророблено роботу – величезне дякую!

АВТОР: БОГДАН «ОПЕРАТОР» КРИВОРУК