У ХХІ столітті людство потроху, відкриває нові світи. Здіймає куряву пустель Червоної планети допитливий марсохід «Кьюріосіті» (Curiosity) (даруйте за каламбур),  а Всесвіт досліджують «старигани» «Вояджер-1» і «Вояджер-2».

Втім,  несподівано, людство відкрило для себе ще один світ, зовсім поруч. Ні, не паралельну Землю, де Янукович ходить в шароварах із «оселедцем» на голові відстоюючи інтереси Української Імперії. Ні. Це був цифровий світ, віртуальна реальність, в якій панувала ледь організована анархія і більшість населення була задоволена.

В цьому світі, люди не боялися вільно висловлювати свої думки, давати відсіч владі, яка несправедливо вирішила ліквідувати країну «ex.ua»,  і всі із захопленням слухали цікаві  розповіді доброго дядька Ассанжа.

Цей світ мав своє мистецтво. Мистецтво, яке ввібрало все найкраще з світу людей. Цікавий сюжет – від оригінальних книг,  приголомшливе зображення – від прекрасних картин та фільмів, заворожливу музику – від зворушливих і хвилюючих симфоній. А звалося це мистецтво…

Так  могла б починатися стаття про ігрове мистецтво (чи все таки ремесло?) в  тому самому паралельному  Всесвіті. Але на нашій божевільній планеті, яку ми звикли звати Землею, (а зерги, просто «Кнрулгв»)  ніщо не істинне ідеальне. Й ігрова індустрія точно не претендує на цей титул. Річ у тім, що ввібравши в себе елементи з багатьох видів мистецтва, ігробуд підчепив і їхні недоліки. Попсовість фільмів, брак справді оригінальних книг, погоня за модою в музиці: ця біда не оминула  відео ігри.

Проте, ці ж недоліки ( розбавлені не такими вже й рідкісними  виключеннями з правила) дозволили ігровій індустрії міцно стати на ноги й зайняти свою, залиту кров’ю мільярдів ботів, нішу поруч з своїми колегами по цеху – кіноіндустрією,музикою й літературою. Адже саме масова спрямованість більшості ігор дозволила індустрії отримати такі високі прибутки  в кілька мільярдів «баксюків» на рік. А завдяки цим мільярдам, які зберігаються в засіках з логотипами ЕА, Blizzard, Rokstar,  Valve і решти, прості геймери отримали змогу бавитися в ігрові проекти ААА-класу з бюджетами котрі змушують ніяково червоніти більшість голлівудських фільмів. Звісно, це знамениті  на весь світ ігри, як Killzone 2 (40 млн. доларів),  відомий PS3 ексклюзив Metal Gear Solid 4 (60 млн. доларів), недешева Too Human ( over 60 млн. доларів) і  гангстерська пісочниця GTA 4, яка офіційно є найдорожчою грою в світі (100 млн. доларів). Тож, коли ви в черговий раз будете матюкати жадібних нахаб-розробників, задумайтесь скільки зусиль і грошей вони вклали в своє чергове дітище. Текстури нині дорогі!

Але не грішми єдиними, як-то кажуть. Авжеж, ігри не можна назвати черговим способом рубання «зеленої макулатури». Дивлячись на такі проекти як Тургор, Jorney, Dear Ester, Sublustrum та багато інших, в останню чергу спадає думка про якісь там гроші і бюджети. Це ті ігри, які впритул наблизились до того, що можна вважати чистим мистецтвом. Від геймплею подібних проектів, гравець отримує естетичне задоволення, не пов’язане, як правило, з насильством, що надає особливої оригінальності і шарму цим іграм.

То чим же насправді є ігрова індустрія?  Конвейер з викачування грошей? Мистецтво ХХІ століття?  Ця ситуація нагадує «холівар» щодо журналістики. Чим вона є? Ремеслом чи творчістю? Насправді усі відповіді правильні і хибні водночас. Журналістика поєднує у собі творчість і ремесло. По-суті, це творчість поставлена потік. Так само й ігрова індустрія є нічим іншим, як мистецтвом поставленим на конвеєр. В нього є великий потенціал підкріплений великими фінансовими та інтелектуальними ресурсами. І з кожним сезоном конвеєр набирає обертів, й хто знає, що він нам подарує через кілька років?

Якщо вам сподобалася писанина вгорі, тоді вас можуть зацікавити ці, так би мовити, "DLC", які були опубліковані трохи згодом. Їхня мета - повніше розкрити і проілюструвати головну думку цієї публікації. Ось вони: DLC "Рон Кармел: "Я відчував себе заводським робітником..." та DLC "Саундтрек до гри Journey номінували на "Греммі".

Від автора. Всім привіт.) Це моя перша публікація після тривалої переви. Тому мені дуже шкода що вона виходить доволі "сирою" і не вичитаною. Ця стаття мала бути значно ширшою(про що свідчить розгорнутий вступ), але брак часу відредагував її по-своєму. Матеріал лежав у шухляді кілька місяців, поки нарешті не потрапив мені на очі. Тож я вирішив опублікувати те що є, з думками на кшталт: "Не пропадати ж добру." і "На безриб'ї й рак риба." Тож сміливо готуйте кидати помідори.))

Олександр "Sancho_Panda" Кузьменко